Курсовий офіцер старший лейтенант Ольга Раєнко, командир групи сержант Інна Гомонець, командир відділення сержант Софія Позняковська. Ми не маємо наміру заплутати вас у низці посад, військових звань чи жіночих імен. Ми маємо мету розповісти про особистостей, які є першими серед своїх, адже об’єднала їх у нашому проєкті саме відповідальність керівної діяльності. Неважливо це курс, група чи відділення – їх обов’язок бути першими в усьому і на рівні з чоловіками, зокрема. Погодьтеся військовослужбовцем-жінкою сьогодні нікого не здивуєш, а от до військовослужбовців-командирок наше суспільство ще звикає. Будемо раді, якщо історії трьох командирок Національної академії Національної гвардії України пришвидшать цей процес. Знайомтеся ближче із героїнями нашого нового проєкту до Міжнародного жіночого дня «КомандирКи», повірте, їм є чим вас здивувати.
| У 2014 році в її підпорядкуванні було 18 курсантів, тоді вона стала першою в історії Академії Нацгвардії курсанткою-командиром групи. Через два роки вона також увійшла в історію навчального закладу як перша жінка-курсовий офіцер. Сьогодні офіцер курсу №5 командно-штабного факультету Академії старший лейтенант Ольга Раєнко має у своєму підпорядкуванні 76 курсантів. Також, як курсовий офіцер навчальної групи, вона відповідає ще й за 20 гвардійців першого року навчання. Час змінюється, а разом із ним змінюються звання та посади, але досвід командирських навичок, отриманий ще під час навчання, стає у нагоді Ользі й сьогодні. |
“
«Перебуваючи на посаді командира, ти розумієш, що своїм прикладом повинен додавати особовому складу певні навички, стимулювати до навчання та направляти у правильному напрямку. Я накопичила цей досвід ще коли була курсанткою, а тепер він допомагає мені в нових починаннях. Головне – не стояти на місці та вдосконалюватися. Мені пощастило зі службою, адже кожен мій день – це нові досягнення, ти спілкуєшся із людьми, відкриваєш для себе нове, виконуєш різні завдання та долаєш свій страх на шляху до розвитку».
Ольга Раєнко вважає, що для того, щоб подолати бар’єр певної недооцінки жінок-військових, які стоять на командних посадах, жінці треба бути впевненою у собі, а впевненість приходить тоді, коли ти знаєш, що дійсно готова пов’язати все своє життя із військовою службою.
«Жінка, яка обрала професію військового повинна бути готовою стати командиркою та працювати на рівні з чоловіками або бути на рівень вище. Сьогодні між чоловіками та жінками військовослужбовцями можна поставити знак дорівнює, адже у них однакові обов’язки, вони працюють в одному ритмі і не мають привілеїв. Але є одна річ, яка відрізняє нас – жінки більш чуттєво реагують на ті чи інші ситуації та сприймають все близько до серця. Зізнаюся, що це і мій недолік, особливо в питаннях, які стосуються особового складу».
«Жінка, яка обрала професію військового повинна бути готовою стати командиркою та працювати на рівні з чоловіками або бути на рівень вище. Сьогодні між чоловіками та жінками військовослужбовцями можна поставити знак дорівнює, адже у них однакові обов’язки, вони працюють в одному ритмі і не мають привілеїв. Але є одна річ, яка відрізняє нас – жінки більш чуттєво реагують на ті чи інші ситуації та сприймають все близько до серця. Зізнаюся, що це і мій недолік, особливо в питаннях, які стосуються особового складу».
Історія офіцера Ольги Раєнко слугує прикладом для інших курсанток. Дивлячись на цю тендітну зовні, але надзвичайно сильну внутрішньо особистість, вони розуміють, що професія військового не розділяє чоловіків та жінок. Якщо людина свідомо обрала військову службу, повинна бути готова до виконання будь-яких завдань. А щодо посади командира, на переконання Ольги, важливим є й природжене уміння бути лідером.
«Я з дитинства не любила підпорядковуватися та мала лідерські якості, напевно, тому що народжена бути лідером. Сьогодні я спостерігаю за сержанткою, командиркою групи Інною Гомонець. Дивлячись на цю дівчину з надзвичайно мужнім характером, я багато в чому пригадую та пізнаю себе. У цій сержантці поєднуються жіночність, мудрість, та бажання вдосконалюватися. Не кожен хлопець може стати на місце Інни та витримати те, що витримує вона на своїх плечах. Інна дуже гарна командирка групи, адже я бачу як до неї ставиться особовий склад, до неї прислуховуються та звертаються за порадою».
З моменту нашого останнього спілкування із Ольгою Раєнко пройшов рівно один рік. За цей час офіцер встигла отримати чергове військове звання старший лейтенант, стала курсовим офіцером групи курсантів-зв’язківців першого року навчання, а також перейняла досвід від військових Канади під час їх візиту до Академії Нацгвардії у вересні 2020 року. Здається, саме настав момент поговорити з Ольгою про щастя.
«Щастя мені приносить особовий склад, який відповідально ставиться до своїх службових обов’язків та поставлених завдань. Коли в курсантів успіхи, то і в мене щастя та посмішка на вустах і в душі. Також я радію, адже бачу як із кожним днем мої гвардійці дорослішають, а у їх очах з’являється впевненість. Для мене це особливі відчуття, адже я бачила їх перші сльози, першу посмішку, перший окоп, перші кроки у військових берцях, була з ними поряд на першій стройовій підготовці та вечірній перевірці, повірте, це дуже пам’ятні моменти для кожного з них. Сьогодні я бачу, що переді мною вже не розгублені та злякані діточки зі сльозами на очах, а мужні хлопці та впевнені в собі дівчата – це справжнє щастя».
| Коли ми заводимо мову про світ впевненої у собі жінки-командира, Ольга Раєнко з усмішкою говорить, що якою б сильною була командирка, вона не повинна забувати, що, в першу чергу, вона жінка, а потім вже військовослужбовець. Тому не дивно, що духовний світ напрочуд сильної Ольги - це ніжний світ весни, в якому багато проміння сонця, приємних слів, радості та перших квітів. «Я народилася 1 березня, можливо, тому так обожнюю весну та звикла в усьому бути першою. Весна - це відродження та початок всього живого. Погодьтеся, що жінка також є першопочатком життя. Кожна жінка, а особливо жінка-військовослужбовець у якої так багато обмежень, заслуговує на теплі слова, яскраві емоції та любов. Від любові внутрішній світ жінки розквітає». |
| Її вольовий характер та схильність до управління колективом помітили ще під час проходження первинної військової підготовки у навчальному центрі Академії. Тоді офіцери призначили Інну Гомонець командиром групи. Сьогодні сержант командно-штабного факультету Інна Гомонець вже на другому році навчання, вона єдина в Академії Нацгвардії курсантка-командир групи. В її підпорядкуванні 21 особа – семеро курсантів, з них троє проходять службу за контрактом, та 14 курсанток. Керувати таким колективом звісно ж не просто, але дівчині стає у нагоді досвід старшини курсу, який вона набула під час навчання у ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Тоді в її підпорядкуванні було 143 дівчини 10-11 класів. |
“
«Роль командира групи досить важлива, оскільки я виконую доволі складні функції, які не виконують інші курсанти. Інколи, у мене складається враження, що в мене 21 дитина (усміхається). Я підштовхую свій особовий склад рухатися у правильному напрямку, стимулюю до навчання, допомагаю у різних ситуаціях. Курсанти часто звертаються до мене зі службовими та особистими питаннями, а я намагаюся вислухати, порадити і націлити їх на правильний шлях. Також я повинна контролювати виконання військових обов’язків та слідкувати за дисципліною особового складу».
Коли почали розмовляти про зміни характеру, Інна зазначила, що з початку виконання обов’язків командира групи помітила як стала більш терплячою та стриманою, може спокійно вирішувати проблеми та надати слушну пораду.
«Спочатку я всього боялася, адже все було для мене новим та незвіданим. Згодом, помітила як стало легше знаходити спільну мову з людьми, а це справа не з легких, адже кожна особистість має свій характер. Командирство вчить розуміти людину та робить відкритішою до світу. Мені подобається моя посада, подобається виконувати обов’язки, інколи, захоплююся настільки, що зовсім забуваю про себе».
«Спочатку я всього боялася, адже все було для мене новим та незвіданим. Згодом, помітила як стало легше знаходити спільну мову з людьми, а це справа не з легких, адже кожна особистість має свій характер. Командирство вчить розуміти людину та робить відкритішою до світу. Мені подобається моя посада, подобається виконувати обов’язки, інколи, захоплююся настільки, що зовсім забуваю про себе».
Інна Гомонець вважає, що основною особливістю, яка відрізняє жінку-командира від чоловіка є те, що командирки краще планують свій робочий час, більш гнучкі в прийнятті рішень у разі виникнення нестандартних ситуацій. «Жінки мають більш розвинене інтуїтивне мислення, яке часто стає у нагоді під час різноманітних складнощів. Не треба забувати і про жіночу логіку, над якою часто жартують, але саме вона надає можливість приймати швидке та правильне рішення».
Сержант впевнена, що з часом в Академії Нацгвардії стане більше курсанток-командирів групи, можливо, хтось скористається її прикладом. Таким гвардійкам дівчина побажала б витримки, впевненості в собі та розуміння, що невдачі – це шлях до перемоги.
«Будьте готовими до того, що буде багато турбот, але потрібно налаштовувати себе на позитив і дякувати за кожен прожитий день».
| Незважаючи на службове та навчальне навантаження, кожен день для Інни Гомонець є відкриттям чогось нового. Вона детальніше пізнає військову справу, поглиблює знання у своїй спеціальності військового зв’язківця, спостерігає за курсовими офіцерами та бере від них найкраще. Допомагає їй у цьому сильний характер, віра в себе та близькі люди, згадка про яких наповнює душу дівчини цілковитим щастям. «Щастя для мене – це підтримка рідних, це день, проведений без зауважень, це весна, яка заглядає теплотою у душу. Я не засмучуюся від того, що свою 19-ту весну зустріну в Академії, адже 12 березня святкуватиму свій день народження. Я знаю, що ми самі проектуємо своє життя. Мені подобається світ в якому я живу, подобається ця весна і люди, які мене оточують. Краса у простих речах. Як і світ кожної жінки – унікальний та неповторний». |
| Командир відділення другого року навчання гуманітарного факультету Академії сержант Софія Позняковська прийняла свою першу командну посаду як і наша попередня героїня - під час проходження курсу первинної військової підготовки. А вже 10 вересня 2020 року вона отримала звання сержанта. Сьогодні у її підпорядкуванні знаходиться шестеро курсанток, які опановують спеціальність військового психолога. Думати наперед за своїх людей, на погляд Софії – одне з основних і доволі складних завдань командира. |
“
«Як командир відділення повинна до кожної курсантки знайти підхід, думати наперед як краще сказати, де бути м’якшою, а де, навпаки, показати свій авторитет. Бувають випадки, коли перед тобою виникає ситуація, і ти повинна продумати з різних сторін як знайти вихід із неї. При цьому, не нашкодити курсантам чи керівництву. Загалом, один із найголовніших аспектів, який потрібно усвідомити - якщо твоє рішення буде неправильним, воно впливатиме на всю команду».
За словами сержантки, виробити тактику спілкування із дівчатами – справа не з легких, адже одній можна просто сказати і вона все зрозуміє, а іншій доводиться безліч разів повторювати. Але і в цьому Софія вбачає позитив, тому що такі випадки вчать її бути більш врівноваженою та терплячою.
«Ніхто з нас неідеальний, у кожного в житті трапляються різні ситуації, тому важливо, щоб дівчата мені довіряли. Вони знають, що можуть звернутися до мене з різними питаннями, починаючи від навчання і служби, завершуючи проханням порадити, яке фото краще виставити в соцмережі, а я завжди надам їм слушну відповідь».
«Ніхто з нас неідеальний, у кожного в житті трапляються різні ситуації, тому важливо, щоб дівчата мені довіряли. Вони знають, що можуть звернутися до мене з різними питаннями, починаючи від навчання і служби, завершуючи проханням порадити, яке фото краще виставити в соцмережі, а я завжди надам їм слушну відповідь».
Щодо сприйняття жінки-командира у військах, Софія Позняковська вважає, що вищому керівництву треба бути не такими категоричними до її рішень та дати можливість більше проявити себе.
«Жінка-командир нічим не відрізняється від чоловіка. Вона навіть інколи приймає більш точні рішення, адже жінка-командир думає на 30 кроків наперед. Щоб бути гарною командиркою також треба завжди йти до своєї цілі. Бути стриманою і не вестися на провокації. Якщо в тебе є бачення власного військового «Я» і ти показав свій авторитет, з тобою обов’язково будуть рахуватися не дивлячись на стать».
«Жінка-командир нічим не відрізняється від чоловіка. Вона навіть інколи приймає більш точні рішення, адже жінка-командир думає на 30 кроків наперед. Щоб бути гарною командиркою також треба завжди йти до своєї цілі. Бути стриманою і не вестися на провокації. Якщо в тебе є бачення власного військового «Я» і ти показав свій авторитет, з тобою обов’язково будуть рахуватися не дивлячись на стать».
Незважаючи на обов’язки командира відділення Софія Позняковська встигає успішно навчатися, займатися науковою діяльністю та постійно прагне до саморозвитку.
«Оскільки я опановую спеціальність військового психолога, як тільки випадає вільна хвилинка, намагаюся витратити її на самовдосконалення та прочитати цікаву літературу. З весни 2020 року входжу до Наукового товариства слухачів, курсантів і студентів. Нещодавно написала наукову роботу з дисципліни «Стрілецька зброя та вогнева підготовка» щодо вдосконалення роботи прицільного станка. Також пишу курсову роботу на тему «Психологічні концепції та теорії психологічного розвитку ранньої юності». До того ж, на наступному тижні у мене починається один із відповідальних моментів для кожного курсанта – перше двотижневе військове стажування за спеціальністю у військовій частині 3017 міста Харкова. Дуже хочеться, щоб все заплановане пройшло успішно».
| Коли ми переходимо до теми відчуття щастя, Софія відразу говорить, що для неї щастям є час, проведений із родиною або хоча б можливість почути голос батьків, хвилинка, коли можна у перерві між парами побачитися із коханим, а також творчість. Вся справа в тому, що Софія Позняковська протягом семи років відвідувала музичну школу за класом бандури. Якщо ви хоча б раз почули як грає ця дівчина, коли, здається, з бандурою вони утворюють єдиний тандем, точно сказали б, що в Софії талант від Бога. «На жаль, у зв’язку з насиченим навчанням та службовим навантаженням, я не маю можливості приділяти належну увагу всьому тому, що раніше приносило мені духовне щастя. Чомусь, пригадався один момент, коли у відпустці я була вдома і вирішила пограти на бандурі. Думала, у мене нічого не вийде, але як тільки торкнулася до струн, руки самі почали грати мелодію. Це для мене був дуже чуттєвий момент, я відчула невимовне щастя, адже руками тоді керувала моя душа (усміхається). Якщо ви запитуєте у мене про світ жінки, я відповім словами з однієї відомої української пісні: «Жінка як музика, її треба любити». Музика мого світу складається із нот гармонії, радості та любові. Як все ж таки приємно коли до цієї музики прислуховуються». |
СХОЖІ МАТЕРІАЛИ
Відділ міжнародних зв'язків, інформації та комунікацій НА НГУ
